Свічка пам'яті

25 листопада 2010

Уявіть собі єврея, який живе в Ізраїлі і не володіє єврейською мовою? Досить складно… але цілком можливо.

А тепер, уявіть єврея який не володіє єврейською, говорячи натомість виключно німецькою мовою, з чудернацьким акцентом і матюками для зв’язки слів. Уявили? Майже нереально… Ну а як на рахунок єврея, який говорячи німецькою мовою у Ізраїлі, заперечує факт існування геноциду єврейського народу, і з трепетом в серці згадує нацистське минуле? Неможливо! Не реально! Смішно! Безглуздо!

А тепер завдання простіше. Уявіть українця, який народившись і проживши все життя на Україні, не володіє українською мовою, не знає історію, і з піною в роті відстоює думку – «Геноциду не було! Просто роки видались не врожайні…». Нажаль, уявляти тут нічого не треба. Достатньо просто подивитись виступи окремих політиків по телебаченню, або почитати періодичні видання. Бог таким людям суддя! Зрештою, зараз не про них.

Отже – Голодомор 32-33 років. Геноцид. Знищення українського народу радянсько-комуністичним режимом.

Що ми знаємо про події тих часів? Не так вже і багато. Інформація про «неврожайні роки» довгий час приховувалась і заперечувалась. А коли нарешті ми отримали Незалежність, очевидців тих подій залишилось зовсім не багато.

Я сама вперше почула про ті події у школі. Тоді я ще була дитиною і не в повній мірі розуміла, як намагались вижити у тих умовах наші співвітчизники, що прийшлось їм пережити тоді і чому їх нащадки так ненавидять радянсько-комуністичну владу дотепер. Моє ставлення до тої події змінилось після того, як одного разу наша вчителька з української мови захворіла, і нам призначили іншу вчительку на заміну. Цей день як раз був днем пам`яті Голодомору і тому вчителька вирішила замість звичного уроку дещо розповісти із власного життя.

Вона була родом з центральної України і під час Голодомору їй було чотири року. Сім`я вчительки отримувала невелику допомогу від родичів з інших регіонів країни, тому їм вдавалося виживати. Не дивлячись на це, було дуже скрутно. По кілька днів поспіль не було взагалі чим харчуватись. В один з таких днів, коли терпіти голод вже не було змоги, батько вирішив вбити їхнього пса, який був як член родини. Маленькій донечці не сказали звідки дома з`явилось м`ясо, і про це вона довідалась лише коли виросла. Але з дитинства залишились спогади, як гірко плакала її мама розрізаючи шматки того м`яса, і як вона маленькою дивувалась, чому його ніхто майже не їв.

У 2010 році завершилась кримінальна справа, за фактом здійснення злочину геноциду. Суд констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат безпосередньо від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисяча осіб. В той же час, деякі дослідники говорять про цифру в 10-12 мільйонів. Для порівняння, кількість жертв серед євреїв під час Голокосту, становить 6 мільйонів. Безпосередньо винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, але вони вже і так давно мертві… Офіційно, Голодомор визнали геноцидом 24 країни світу.

Що ж залишається нам? Лише пам’ять. Пам’ять про мільйони наших з вами співвітчизників, земляків, родичів які так і не побачили свого майбутнього, і забрали з собою в братські безіменні могили страшну правду, про штучне знищення українського народу.

Кожна четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам’яті жертв Голодоморів. Закликаю всіх, у кого є серце, 27 листопада о 16:00 вшанувати пам’ять жертв хвилиною мовчання, і поставити на підвіконня запалену свічку… свічку пам’яті.

Україна та світ схиляють голову у скорботі. Ми не забули. Ми пам’ятаємо!

Повернутись до попереднього розділу