Рік кота

17 січня 2011

Закінчились новорічні свята, протягом яких ми встигли відпочити від роботи, поспілкуватись з друзями та родичами і вдосталь напитись шампанського. =) Настав час усім знову з головою поринути у роботу та буденні клопоти. Але для мене 2011 рік розпочався з приємних несподіванок!

Повернувшись кілька днів тому з роботи додому, серед своїх речей я помітила невелику картонну коробку, яка… трохи ворушилась. Щиро здивувавшись, я її відкрила, після чого здивувалась ще більше! У коробці було маленьке кошеня. =) Воно налякано нявкало і здригалось від кожного мого руху чи слова. От такий подарунок я отримала на старий Новий Рік.

Малюк одразу підкорив моє серце, не дивлячись на те, що не хотів спочатку навіть підпускати до себе, намагався втекти подалі від мене і навіть відмовлявся від їжі. В решті решт від утоми кошеня заснуло у своїй коробці, що дало мені змогу його роздивитись ближче. Малюк в міру пухнастий, сіренький окрасу таббі і, як на мене, дуже красивий. =) Звісно, я ще й пробувала визначити стать кошеняти, але це виявилось складно, так як воно ще досить мале – всього півтора місяці від народженя. Та все ж мені здалось, що це хлопчик. =) Так як з`явився він у мене напередодні дня Василя, то і назвати вирішила його Васильком.

Зізнаюсь, подарунок хоч і приємний, але застав мене зненацька. Виявилось, що я не маю усіх потрібних для кошеняти речей – знайшлось лише трохи молока в холодильнику. Тому наступного ж дня малюку було придбано усе необхідне! Усі мої думки та усе життя почало обертатись навколо Василька. З кожним днем він усе більше звикає до мене і до свого нового дому. Освоює невідому територію, намагається гризти усе, що бачить (байдуже чи то меблі, чи мої руки), любить бавитись, і осмілів до того, що засинає разом зі мною, зручно влаштувавшись під ковдрою. А я… не вірю своєму щастю і не розумію, як раніше жила без нього. =) Щодня Василько дарує мені море радості і задоволення!

Сталось так, що протягом новорічних свят я отримала багато подарунків, але це кошеня було найприємнішим серед них! Я розумію, що це не іграшка, а велика відповідальність, і готова до неї. Я хочу сказати усім, хто ще не має домашньої тварини - Не варто боятись подарувати свою любов і турботу якомусь пухнастику! Побачите, він відповість вам взаємністю і зробить затишнішою вашу оселю. Десятки котиків та цуценят чекають на свою родину у притулках… або просто на вулицях, не потребуючи багато витрат на себе! Не лишайтесь байдужими і не вагайтесь! Що стосується мене: коли Василько виросте великим котом, подумаю ще й про заведення цуценяти… оце весело вдома буде! =)

Повернутись до попереднього розділу